В своей книге «Народная память о Запорожье. Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине в 1875-1905 гг.» Я.П.Новицкий приводит легенду о битве турков с русским войском, на помощь которому приходит запорожский галдовник: «Запорожець пiдняв руки i пiймав ядро. «Ось бач, каже, який гостинець! Ну тепер, каже, глянь на острiв: шо там?» Глянув царь, аж турок сам себе руба, сам на себе пiдняв руку i пiшов потоптом. Пiднялась велика курява, а потiм стихло. «Дивись тепер» - каже запорожець. Глянув царь, аж нема нi одного живого турка, порубали самi себе.»
Д.И. Яворницкий в своём сборнике "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" (1888г.) пишет из народных уст про запорожцев: "А як вийдуть на вiйну, то iх б`ють кулями, а вони собi й байдуже: пазухи порозставляють i збирають туди кулi. "Та ну бий!" - кричить кошовий хлопцевi, а сам i без пiстоля i без рушницi стоiть. "Пiдожди, батьку, наберу куль та тодi i пострiляю." В другой легенде про кошевого Сирка говорится: "Сiрко - це кошовий такий. Вiн такий був, що дещо знав. Оце бувало вийде iз куреня та й гука на свого хлопця: "Ану, хлопче, вiзьми пiстоль, стань там та стрiляй менi в руку!" Той хлопець вiзьме пiстоль та тiльки - бух! - йому в руку. А вiн вiзьме в руку кулю, здаве ii та назад i кине. Вони, тi запорожцi, всi були знайовитi..."
Честно признаюсь: книги на соответствие фраз не проверял. Но если есть сомнения можно поднять их в инете.
_________________ Ушел на восток.
|